Для того, щоб зрозуміти дитячу агресивність, слід розібратись, що відбувається в мозку дитини під час проявів агресії.
Мозок складається із лівої та правої півкуль, які, звісно, функціонують разом, однак мають кардинально різні завдання.
Ліва є логічною, лінійною (любить порядок і послідовність), лінгвістичною (любить слова).
Права емоційна, невербальна, передає і отримує сигнали, які допомагають спілкуватися з іншими людьми. Наприклад, допомагає розуміти жести, вираз обличчя. Вона працює тоді, коли кажуть: "Нутром чую або серцем".
Дитина, яка б'ється, кусається у відповідь на те, що хтось забрав її іграшку, отримала емоційний сигнал у праву півкулю "Він забрав мій всесвіт", але не встигла попрацювати лівою півкулею повідомлення від дорослого: "Він хоче тільки подивитися".
Нейропедагог-практик Марина Пристінська роз'яснює, як працює мозок дитини у момент найбільшої бурі.
"З точки зору нейробіології, за агресію відповідають:
гіпоталамус – відповідає за вегетативні та ендокринні реакції, діє несвідомо і є основним механізмом контролю реакції "бий або тікай";
мигдалина – відповідає за обробку та прояв емоцій, особливо за гнів та страх. Це такий собі "охоронець" мозку, який завжди чатує на небезпеку, і якщо відчує її, то готовий "взяти під контроль" верхні структури мозку, і тоді ми діємо до того, як подумали;
поясна звивина – знаходиться на внутрішній поверхні великих півкуль і відповідає за співставлення очікуваних і реальних моделей поведінки, у поєднанні з лобною корою вона прогнозує нашу поведінку та її наслідки.
Чим сильніше розвинена ця система, тим краще вона працює, і тим менше проявів агресії".
У момент стресу (болю, втрати чи страху) в дитини виділяється кортизол, гормон стресу.
Кортизол бере участь у ряді звичайних процесів в організмі, включаючи метаболізм, імунітет та формування пам'яті.
Утім, додатковий кортизол виділяється у відповідь на стрес.
Він формується наднирниками під дією іншого адренокортикотропного гормону, який відповідно стимулюється гіпоталамусом.
"Загалом, навіть якщо дорослі часто проявляють агресію, то йдеться про те, що їх префронтальна кора не справляється з контролем мигдалини та є потреба розвивати передбачення своїх дій і уміння працювати з емоціями.
У дітей дошкільного віку ця структура ще тільки починає розвиватись, їм ще дуже складно передбачати наслідки своїх дій, мигдалина дуже швидко "вимикає" верхній мозок в моменти сильних емоцій і стресу", – говорить Пристінська.
Ваша дитина гіперактивна чи у неї просто такий характер? Як це діагностувати та чи треба лікувати
Іншими словами, сказати дитині "візьми себе в руки", тоді коли вона емоційно реагує на стрес – нелогічно з точки зору нейробіології.
Таке завдання може виконати тільки ліва півкуля, яка за порядок, а в цей момент у дитини під дією сильного гормону працює саме права півкуля, яка фізично не може виконати процес, який ви від дитини очікуєте.
До того ж, за самоконтроль відповідає префронтальна кора мозку, яка під дією стресу отримує менше кисню і ніби вимикається. Ця частина мозку дозріває приблизно у віці 21 року, тому дітям без допомоги дорослого важко впоратися.
Емоції, які переживає дитина в момент агресії, в психології називають фрустрацією.
Фрустрація – це сильна емоція, яка спонукає дитину змінювати те з чим вона не згодна.
Однак, дітям потрібно бути готовими до того, що світ влаштований не так, як вони цього очікують і дорослі мають навчити дитину прийняти те, що не вдалося наполягти на своєму.
Причини агресії у дітей
"В контексті складної поведінки дитини у мене є дві важливі правди.
По-перше, за будь-якою складною поведінкою дитини стоять ще складніші її життєві обставини, з якими вона сама не може справитися.
По-друге, чим складніше дитина себе веде, тим більше нашої дорослої допомоги вона потребує", – зауважує Наталія Пашко.
Особливістю дітей дошкільного віку є те, що вони вже дуже багато розуміють і бачать, але їх словниковий запас ще не дозволяє їм це виразити.
Тому для батьків чи інших дорослих, які опікуються дитиною, так важливо вчасно розпізнати сигнали, які вона посилає своєю поведінкою.
Перший сигнал – небезпека
Злість – це базова реакція, яку ми проявляємо на загрозу і небезпеку.
Те, що для нас, дорослих, ніяк не виглядає небезпечним, для дитини може здаватися кінцем світу.
Тому так важливо, дорослим оцінювати небезпеку не з власної безпечної дистанції, а з перспективи дитини.
На майданчику дуже часто чути, коли мама кричить: "Андрійко, не будь жадіною – поділися з хлопчиком своєю машинкою". Є люди, які справді вважають, що навчити ділитися своєю іграшкою – їх базове завдання.
"Для дитини її іграшка – це така ж цінність, якби у нас хтось вирвав сумку.
Якою була б реакція будь-якого нормального дорослого? Злості!
Тому агресія – це прояв відстояти те, що для дитини було важливим. Тому дорослі дуже сильно знецінюють почуття дитини і її власні кордони, коли кажуть "Ну, подумаєш м'ячик, тобі що шкода?" – пояснює психолог Наталія Пашко.
Другий сигнал – втрата
Розлучення або смерть є стресовими подіями навіть для дорослого.
"Часто дорослі воліють не пояснювати дитині, що сталося. Мовляв, та він ще такий малий, що він там розуміє.
Однак дитина сприймає це так: "У мене був "мій дорослий", а тепер він перестав до мене приходити. Його від мене забрали і не пояснюють, що сталося", – каже Пашко.
Агресивна поведінка на випадок смерті чи розлучення – це реакція в межах норми. "Відбулося щось, чого я не можу контролювати" – для дитини це достатній привід захищатися", – наголошує Наталія Пашко. .
Третій сигнал – біль
Цікаво, що дитина часто адресує свою агресію не на того, хто став її причиною.
Так, наприклад, діти, яких на деякий час довелося госпіталізувати, після повернення додому можуть бити, кусати своїх братів чи сестер.
В реанімації дитина накопичує на собі біль, який вдома виражає у формі злості. Фото: depositphotos serrnovik
"Формула та сама: дитина відчуває, що не може впливати на те, що відбувається, а потім через злість відбиває свої кордони.
Лікування, усі ці катетери, уколи чи операції з боку дитини виглядають, як насильство, що завдає їй фізичного болю.
Можна спостерігати, як часто ці діти проявляють свою базову емоцію через тілесні прояви: вони плачуть і ричать як тварини.
Вони можуть завдавати болю своїм найближчим дорослим, тому що їм самим було дуже боляче", – розповідає психологиня.
Четвертий сигнал – віддзеркалення поведінки дорослих
Якщо ми пам'ятаємо, що агресія – це базова емоція, яку дитина проявляє у небезпеці, то маємо розуміти, що для дитини безпека – це коли її дорослий перебуває у безпеці.
"Вона відчуває загрозу, навіть тоді, коли фізично не була присутньою в момент насильства, як фізичного, так і психологічного.
Коли ми в стресі, то змінюється біохімія: ми по-іншому пахнемо, якщо ми пережили насильство.
Тому дитина сприймає цей запах – як сигнал небезпеки і відповідно реагує. Якщо мій дорослий в небезпеці, то і я під загрозою", – зауважує Наталія Пашко.
Іншими словами, поведінка дитини може віддзеркалювати проблеми, які переживають вдома, однак це не означає, що її "навчили прикладом". Це може бути її форма зчитування прихованих проблем.
П'ятий сигнал – медичні причини
Інколи агресія може бути ознакою хронічного захворювання, температури, інтоксикації, або дитина може просто бути хронічного втомлена чи напружена.
Однак, варто пам'ятати, що діагноз дитині має право ставити лише людина із відповідною медичною освітою.
Джерело
