Більш широке використання мови як засобу спілкування стимулює розширення кругозору дитини, відкриттю нею нових граней навколишнього світу. Тепер дитину починає цікавити не явище як таке, а причини і наслідки його виникнення. Тому головним запитанням для дитини чотирьох років стає запитання «чому?».
Дитина розвивається, стає фізично витривалішою, що стимулює розвиток витривалості психологічної. Знижується втомлюваність, фон настрою вирівнюється, стає стабільнішим, менше схильним до перепадів.
У цьому віці одноліток для дитини набуває більшого значення, і тому з ним цікаво. Дитина прагне партнерства в іграх, їй уже нецікава гра «поруч». Складаються переваги за статевою ознакою. Ігрові об’єднання стають більш-менш стійкими.
Потреба в нових знаннях, враженнях і відчуттях, що активно розвиваються, виявляється в допитливості і зацікавленості дитини, дозволяє їй виходити за межі того, що безпосередньо відбувається. Іншими словами, дитина з допомогою словесного опису може уявити те, чого ніколи не бачила. Великим кроком уперед є розвиток здатності до висновків, що є свідченням відриву мислення від безпосередньої ситуації.
Зберігається залежність уваги від емоційної насиченості та інтересу до навколишнього середовища, але розвивається стійкість і можливість довільного переключення. Зменшується чутливість до фізичного дискомфорту.
Продовжує активно розвиватися фантазування, в процесі якого дитина включає себе і своїх близьких до ланцюга найнеймовірніших подій. Грамотне використання дорослими цих можливостей дитини сприятиме її етичному і пізнавальному розвиткові. Необхідно обговорювати з дитиною її фантазії, включатися в них, пропонувати повороти сюжетної лінії, давати етичні оцінки вчинкам героїв.
Слід звернути увагу на те, що у віці чотирьох-п’яти років недоліки у вихованні дитини сприяють негативним проявам, які поступово вкорінюються і стають стійкими негативними рисами характеру.
В середньому дошкільному віці відбуваються певні зміни: невдачі позбавляють дітей бажання продовжувати дію, а успіхи, навпаки, підтримують прагнення завершити почату справу. Саме в цьому віці діти особливо сприйнятливі до оволодіння нормами і правилами. Вони з цікавістю, приємністю, а отже, й з особливою легкістю засвоюють необхідність дотримуватися певного порядку при одяганні, умиванні, в інших побутових справах, під час різних занять. Для підтримки загальної активності, виховання цілеспрямованості важливо якомога частіше позитивно оцінювати діяльність малят.
У дітей п’ятого року життя інтенсивно розвиваються вміння подумки оперувати уявленнями про предмети, про їх загальні властивості, зв’язки й відношення між предметами і подіями. У цьому віці дошкільнята здатні уявити різні етапи виконання завдання: мету (що потрібно зробити), план (послідовність виконання роботи), спосіб (як виконувати), результат (що зроблено). У дітей виникають змістові просторові уявлення, вони навіть можуть уявити собі місцевість, у якій самі не бували. Стають чіткішими і диференціюються уявлення про час - окрім теперішнього, виділяють минулий і майбутній.
Важливі принципові зміни відбуваються в мовленнєвому розвитку. Речення стають довшими, більш розгорнутими, а їх конструкція – складнішою. Збагачення уявлень про загальні властивості предметів сприяє появі в мовленні дитини нової категорії іменників – узагальнювальних (одяг, посуд, транспорт, солодощі, колір), прикметників, що означають емоційні стани (веселий, усміхнений, сумний, лагідний), етичні якості (добрий, справедливий, хоробрий), естетичні характеристики.
Характерним для п’ятого року життя дитини є вдосконалення узгодженої діяльності різних органів чуття. Тому важливими для розвитку є вправляння в словесному супроводі ігрових дій, сприйманні пояснень дорослого в процесі виконання гімнастичних вправ, зображувальної діяльності і навіть одягання. Вдосконалення механізму узгодження діяльності двох сигнальних систем є фундаментом для розвитку самостійності дій і мислительних операцій.
На п’ятому році життя особливо відчувається перевага збудження над процесами гальмування, що при найменшому порушенні умов життя призводить до бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити підвищену нервову збудженість. Слід пам’ятати, що слабкість гальмівних процесів впливає на характер формування системи вмінь і навичок. Сам же процес їх формування повільний, тривалий, вимагає від дорослого терпіння, чуйності. Для розвитку психічних процесів у цей період характерним є зростання довільності, цілеспрямованості сприймання, пам’яті, уваги. Продовжує вдосконалюватись наочно-образне мислення. Особливу роль відіграють різноманітні сприймання. Так до п’яти років діти повинні навчитися розрізняти всі звуки рідної мови, порівнювати їх за висотою; оволодіти вмінням виділяти ритм, тембр голосу, силу звучання; розрізняти і запам’ятовувати пісні, вірші, прозу.
Зростають можливості зорового аналізатора. Діти навчаються розрізняти всі основні кольори, відчувати проміжні. Оволодівають повним набором еталонів форми предметів. Удосконалюється уявлення про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висотою, довжиною (можуть «на око» встановлювати відношення між п’ятьма предметами за цими вимірами). Активно формуються просторові уявлення. Сприймання узгоджується з практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних обстежувальних дій. Останні є суттєвим компонентом діяльності і найважливішим показником її успіху. Найкращими для сприймання, запам’ятовування продовжують бути діючі об’єкти; їх функціональні ознаки особливо приваблюють дітей.
Якщо до цього часу дитину переважно вабили самі предмети, то на п’ятому році життя помітним стає інтерес не до самого предмета, а до способу його використання, механізму побудови, призначення. В умовах цілеспрямованого задоволення такого інтересу пізнавальні мотиви починають виступати головною рушійною силою пізнавальної активності дитини.
Починається розвиток довільного відтворення, а згодом і довільного запам’ятовування. В умовах емоційно близької мотивації та осмислення з допомогою дорослих діти оволодівають окремими прийомами довільного запам’ятовування (повторення, елементарна систематизація матеріалу). Збільшується не лише обсяг, а й зміст запам’ятовування. Так, переказуючи казку, діти не лише відтворюють основні події, а й вдаються до подробиць, передають пряме і авторське мовлення. Відчутно зростає і стійкість уваги. Проте цей процес перебуває у прямій залежності від особливостей розвитку нервової системи дитини. Підвищена збудливість, знижена працездатність при кисневому голоді різко знижують стійкість уваги. Слід пам’ятати, що можливостідовільної уваги в цьому віці ще надзвичайно обмежені, над її розвитком потрібно цілеспрямовано працювати.
Помітні зміни бачимо в сфері спілкування дітей п’ятого року життя з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими діти цього віку довірливі, спокійні і впевнені, зацікавлені в контактах з ними, то в присутності стороннього дорослого їм притаманні (як і дітям трьох-чотирьох років) сором’язливість, неспокійний стан. Проте наявна зацікавленість у контактах з новим дорослим. Психологи відзначають, що саме на п’ятому році життя найбільш зростає інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими при емоційно позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною. Діти у взаємодії з близькими виявляють особливу, чутливість до настрою і характеру їхнього мовлення, рухів, до всієї гами експресивних засобів. Цю особливість дітей має використовувати вихователь для моделювання різних засобів співробітництва в специфічно дитячих видах діяльності. Саме за цих умов і діє найсильніший механізм вправляння—наслідування, завдяки чому діти починають усвідомлювати особливу роль ставлення у їхній взаємодії з дорослими. Такі довірливі, емоційно забарвлені стосунки близьких дорослих з дітьми і служать найдійовішим джерелом чуйності останніх, а пізніше і всієї гами емпатійних переживань.
Зазначені особливості знаходять свій вияв і в сфері спілкування дитини з однолітками. На фоні дальшого зростання потреби в співробітництві з ровесниками все виразніше виявляється потреба в доброзичливій увазі з боку товариства. Саме в цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків (товариша, а потім і своє). На цьому ґрунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванню.
Не слід забувати, що і в цій сфері наявне розмаїття індивідуальних варіантів. Це знаходить свій вияв у тому, що одні діти в групі виявляють інтерес до вихователя, інші — замкнутість і відчуженість, одні — комунікативно активні, інші — обмежуються однослівним шептанням. За умов спілкування з новою людиною такі відмінності ще більш чіткі і різноманітні. Про це варто пам’ятати щораз, коли в групу до дітей приходить нова людина на підміну постійному вихователеві, коли проводяться різні обстеження з участю або в присутності сторонніх осіб. Та й повсякчасно вихователь, спілкуючись з такими сором’язливими дітьми, має бути особливо обережним. Украй неприпустимі зауваження типу «Сміливіше, що ти так соромишся…», «Роман у нас такий сором’язливий…», навіть коли це вимовляється доброзичливо. Це не підтримує дитину, відволікаючи від внутрішніх переживань, а, навпаки, фіксує на них увагу всіх, ускладнюючи труднощі самій дитині.
Не менш важливо тонко, тактовно й обережно втручатися у сферу спілкування таких дітей з однолітками. Тут бажано попереджати конфлікти, ускладнення у спілкуванні. Саме довірливі стосунки з вихователем мають допомогти уникнути багатьох труднощів, допомогти будувати співробітництво в тій чи іншій діяльності так, щоб запобігти можливим негативним ситуаціям. У дітей п’ятого року життя характерним є більш активний відгук на запропоновану дорослим діяльність, поступом формування здатності самостійно визначати її мету. Здатність утримувати в пам’яті і реалізувати цю мету значно вища, коли є ігрова мотивація. Закладаються основи уміння керувати суспільно значимими мотивами діяльності, перші спроби планувати свою діяльність, самостійність виконаного етапу діяльності.
Зростання самостійності проявляється і в характері мовного спілкування дітей у процесі гри, яка є важливим джерелом загального розвитку дитини саме на даному етапі дитинства. Цьому насамперед сприяє значне збагачення дитячого досвіду і водночас якісні зміни в пізнавальних психічних процесах. Так з’являються нові сюжети ігор; одна й та сама гра може повторюватись упродовж кількох днів з різними варіаціями сюжету. Це і є показник розвитку творчої гри і водночас поглиблення інтересу до певних сторін навколишнього життя. Якщо ж гра, повторюючись в одному і тому ж варіанті, швидко розпадається, бо стає нецікавою, то це свідчить, що діти не в змозі самі осягнути глибше той чи інший бік життя. Потрібне активне втручання дорослого, щоб дати новий поштовх грі, включити пізнавальну активність дітей, збудити творчу ініціативу. В цьому віці діти охоче починають вигадувати, особливо коли їх уважно слухають та ще й заохочують. Мудре керівництво дорослого, яке стимулює активність та ініціативність кожного учасника гри, робить гру неповторною школою життя дитини.
Зароджується справжня спільна гра. Одним з джерел її розвитку є гама позитивних емоцій. Варто за допомогою спеціальних завдань створювати ситуації, які викликають почуття радості від гри разом. При цьому слід пам’ятати, що емоційна сфера дитини вимагає надзвичайно чуйного до себе ставлення. Тут особливо помітні індивідуальні відмінності. Наприклад, є діти, які вже тепер надають перевагу індивідуальній грі. Слід замислитись, чи треба таку дитину залучати до колективної гри. Чи може достатньо того, що вона бере участь у рухливих іграх, дидактичних тощо.
Отже, гра має сприяти тому, щоб кожна дитина якомога повніше виразила себе вже на перших етапах свого розвитку. За таких умов гра і буде провідною діяльністю в житті дітей.
Мовне спілкування стає основою встановлення дружніх стосунків у групі однолітків. Співробітництво дитини з дорослими в специфічних видах діяльності продовжує відігравати вирішальну роль у психічному розвиткові.
У різних видах діяльності дитина починає виділяти мету і, підкоряючи їй свої, дії, управляти поведінкою, доводити почату справу до кінця, долати перешкоди. Тут уперше з’являється усвідомлення смислового зв’язку речей і дій, одна дія починає підпорядковуватися іншій. Проте це можливо лише за умови, коли смисловий зв’язок між окремими діями виступає перед дитиною у конкретній формі. Цілком зрозуміло, що і в цьому процесі потрібна цілеспрямована увага дорослого. Лише в співробітництві з дорослим у дитини виробиться звичка до трудового зусилля, уміння оцінювати дії і вчинки.
Для п’ятого року життя чи не найактивнішою є мовна діяльність дитини. Різко збагачується словник (в основному за рахунок конкретних найменувань, функціональних ознак і властивостей, слів-понять, що узагальнюють діяльність людей, дієслів, які визначають стани і переживання людини тощо).
Значимим для загального розвитку в цей період є те, що мовлення починає нести чи не найбільше навантаження щодо регуляції дитячої поведінки. Дитина набуває здатності підкоряти свої дії прийнятій програмі, контролювати її виконання у плані внутрішнього мовлення.
Саме в цей період дошкільник чутливий до пояснювального мовлення (постійна потреба щось пояснити, попрохати, довести). Задоволення цієї потреби дорослим, достатня увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дійовим джерелом розвитку пояснювального мовлення. Таке непомітне для дитини самовправляння у використанні найрізноманітніших граматичних форм набагато цінніше за будь-яке спеціально побудоване заняття. Зрозуміло, що і цей процес вимагає спеціального керівництва з боку дорослих. Нехтування необхідністю стимулювати мовний розвиток вже лише на цьому етапі може значно загальмувати весь процес формування чуття мови.
Характеристика віку: приємний, цікавий вік, дитина перебуває в повній гармонії з самою собою й навколишніми. Фізично більше витривала, але наступає період витягнення, нерівномірний розвиток росту й ваги.
Спілкування і мова: дружні відносини з однолітками, але дружба не заснована на спільних інтересах, а на підставі близькості місця розташування з іншими дітьми: поруч живуть, грають. З'являється і потреба бути в колективі. Дитина любить спілкуватися з іншими дітьми, але в той же час почуває себе непогано наодинці. Зароджується внутрішня мова й планіруюча функція мови.
Діяльність та пізнавальна активність: діти 5-го року життя знають, що вони роблять і передбачають свій кінцевий результат, знають, що вийде. Предмети сприймають по їхньому призначенню, що приводить до розвитку функціональних узагальнень. Відбуваються якісні зміни в психічному розвитку. Зароджується довільність психічних процесів, розвивається логічна пам'ять і логічне мислення. Розвивається допитливість, пізнавальна активність. Але переносного значення діти не розуміють. З'являється бажання вчитися.
Емоційно-вольова сфера: почуття дитини виражаються за допомогою мови. Дитина дотепер прив'язана до матері, але поступово починає відокремлюватися від неї, з'являється деяка прихильність до батька, незалежно від статі. Почату справу діти починають доводити до кінця (вольова активність), рішуче ніж завжди дитина наполягає на своєму. Дорослому можна вимагати більш швидкого виконання дії, але з боку дорослих повинна бути допомога й підказка. Зароджується самоконтроль. Починає контролювати свої почуття.
Марінушкіна О. Є. Порадник практичного психолога.— Х.: Вид. група «Основа», 2007.
Comments